Теоретичний матеріал до теми «Лінгвістика тексту»

• Творчі сходинки
• Лінгвістика тексту

Тема 1: Текст як поняття лінгвістики тексту. Змістова цілісність тексту (тема, підтеми, головна думка тексту)

Лінгвістика тексту — галузь науки про мову, що почала активно розвиватися з 70-х років минулого століття. Основним по­няттям лінгвістики тексту є текст, а предметом вивчення — зміст і структура (будова) тексту. Завдання лінгвістики тексту — вияви­ти й дослідити загальні закономірності побудови тексту.

Єдиного визначення поняття тексту в сучасній науковій літе­ратурі не існує. Найпоширенішим є визначення тексту як групи речень, об’єднаних спільним змістом, головною думкою та граматично. Отже, більшість мовознавців вважає, що текст має склада­тися хоча б із двох речень. Інші науковці висловлюють таку думку: текст цілком може утворюватися з одного речення. Прикладом текстів, що складаються з одного речення, можуть бути лозунги (Слава Україні!), заклики (Люби, оберігай казковий рідний край!), прислів’я (Свій гнів запирай у хлів), загадки (Хоч і плавати мас так, а не риба і не рак (Жаба), коломийки (Ой дивіться, добрі люди, як Андрій хворіє: на роботі — замерзає, коло миски — пріє), крилаті вислови, афоризми (Прийшов, побачив, переміг), вірші-мініатюри (Ховрах-мислитель думав у норі: нащо те сонце крутить г ся вгорі? (В. Симоненко).

Текст обов’язково висвітлює певну тему. Щоб зміст тексту було викладено зв’язно, послідовно, повно, автор тексту виділяє складові частини загальної теми — підтеми й мікротеми. Таким чином, зміст загальної теми тексту вичерпується сукупністю змісту мікротем

До визначення теми тексту дев’ятикласники вдаються до­сить часто, наприклад у процесі підготовки до роботи над переказом. Підтеми тексту визначають у процесі складання простого плану тексту (чітко сформульовані підтеми відповідають пунктам простого плану), підтеми й мікротеми — у процесі роботи над побудовою складного плану тексту (мікротеми є підпункти ми складного плану). Проте суть тексту не вичерпується лише його темою. Важливим є не лише те, ЩО висвітлює текст, а те, ЯК це в ньому висвітлено) адже автор обов’язково виявляє власне ставлення до передаваної в тексті інформації. Комунікативну мету тексту (навіщо створено текст: схвалити, засудити, ствердити, заперечити, закликати, спонукати, застерегти тощо) у навчальній практиці прийнято називати головною думкою тексту.

Якщо висловлювання не є тематично цілісним (підтеми й мікротеми не є частинами загальної теми), не об’єднане головною думкою, воно не є текстом.

Крім тематичної (змістової) цілісності, визначають такі ознаки тексту: зв’язність, певна послідовність речень, використання мовних засобів зв’язку між реченнями, завершеність.

Тема 2: Зв’язність тексту. Актуальне членування речення: «дане» і «нове»

Дедалі більшого поширення набуває актуальний синтаксис (від лат. асtualis — діяльний), що вивчає реальне значення й роль речення в конкретній ситуації спілкування. Автор цієї теорії, чесь­кий мовознавець В. Матезіус, вважає, що речення слід аналізувати в двох аспектах: формальному (граматичному) й актуальному (сми­словому).

Основними елементами актуального членування речення є ос­нова висловлювання («дане»(«відоме») у конкретній ситуації) і ядро висловлювання (те, що повідомляється про основу висловлювання, тобто «нове»). Отже, структура речення залежить від ситуації мов­лення.

Відомо, що кожне наступне речення, з одного боку, будується на основі речення попереднього, вбираючи в себе його частину, а з другого — містить нову інформацію. Саме такою будовою ре­чень і забезпечується зв’язність тексту.

Виходячи з цього, речення можна умовно поділити на дві час­тини. Частина, що повторює вже відому з попереднього речення інформацію, називається темою («даним»(«відомим»). Ця части­на є вихідним пунктом висловлювання думка. Друга частина ре­чення, що містить принципово нову, не висловлювану до того інфор­мацію, повідомляючи щось про першу частину, зветься ремою («новим»). Рема, тобто «нове» є основним змістом повідомлення і комунікативним центром висловлювання.

Така побудова речень забезпечує в тексті безперервне збага­чення змісту й розвиток думки. Відштовхуючись від «даного», тоб­то того, що вже було сказано, мовець додає «нове», таким чином розвиваючи, «рухаючи» думку. Таке членування речення назива­ють комунікативним, або актуальним.

«Дане» служить для зв’язку речень у тексті. «Нове» забезпе­чує подальше розгортання змісту.

При прямому порядку слів «дане» стоїть на початку речення, «нове» — наприкінці. При зворотному порядку (за умови свідомого застосування автором інверсії) «дане» і «нове» можуть помінятися місцями.

Тема 3: Типи мовлення

Важливим завданням лінгвістики тексту є дослідження особливостей типів мовлення. У працях сучасних мовознавців зазнача­ється, що розповідь, опис та міркування (роздум) сформувалися

в мові для передачі різних типів смислового значення. Розповідь відбиває дійсність у динаміці, русі, передає те, що розвивається в просторі та часі. Опис фіксує сприйняту мовцем дійсність у ста­тиці, непорушності, одномоментності сприйняття.

Якщо розповідь і опис передають те, що реально існує, існувало або може існувати

в майбутньому, то міркування фіксує те, що відбиває людська сві­домість, тобто передає сприйняття мовцем довкілля в причиново-наслідкових зв’язках.

Учні повинні усвідомити, що у розповіді йдеться про послідовні дії або події, в описі — про одночасні або постійні ознаки предмета чи явища; у міркуванні (роздумі) зазначаються причини подій, ознак або явищ.

Наприклад:

I. Розповідь. Збоку від скелі, під кущ присадкуватої шипшини, понуривши голову, вискочив і побіг ховрашок, побіг-побіг, добіг до нірки, став на задні лапки. У зубах ховрашок тримав висхлий коло­сочок пирію. Він раз у раз поглядав на небо, де яструб, і на приржавілі кущі, де лисиця, і посмикував вусиками, наче сердився. (За М. Вінграновським.)

II. Опис. За будовою ховрах дещо схожий на білку. Його міцне тіло не більш як 20 см завдовжки. Тулуб валькуватий, лапки коро­ткі, хвіст на чверть коротший від довжини тіла. Спина тварини вкрита добре помітними на загальному фоні сірувато-бурого забар­влення тіла білими плямами. Вуха майже непомітні, вони більше нагадують згортки шкіри. У ротовій порожнині ховрахів є защічні мішки, у які вони збирають кормові продукти. (За О. Корнєєвим.)

III. Роздум. Щоб залягти у зимову сплячку, ховрахи вирива­ють нору. Хід до кубла вони із середини забивають землею, отже, взимку перебувають в ізольованому кублі, тому легко витримують морози. Під час зимової сплячки усі життєві процеси в організмі ховрахів припиняються, тому що вони зовсім не їдять. Температура тіла тварин узимку падає до 3 градусів. Ось чому під час сплячки ховрахи майже не втрачають нагромаджених восени і навесні в ор­ганізмі запасів речовин. (З підручника.)

Оволодіння відомостями про особливості побудови різних ти­пів мовлення, безперечно, полегшує створення текстів певного ти­пологічного значення. Опора на вироблені лінгвістикою тексту тек отологічні поняття (тема тексту, підтема й мікротема, головна думка тексту, тема і рема («дане» і «нове») тощо), по-перше, забезпечує можливість формування текстотворчих умінь на свідо­мому рівні, по-друге, робить можливим здійснювати самоконтроль.

Працюючи над створенням опису предмета, учні повинні зна­ти, що «даним» у реченнях опису предмета є назва цього предмета або його частин, а «новим» — ознака.

Наприклад:

Крім опису власне предмета, поширеними є такі описи: порт­рет (опис зовнішності людини), пейзаж (опис картини природи, що складається з сукупності описів предметів).

У реченнях опису місця «даним» є вказівка на місце, а «но­вим» — назви предметів, на цьому місці розташованих. З поєднан­ня опису місця з описами предметів, на цьому місці розташованих, складається інтер’єр (опис внутрішнього вигляду приміщення) та опис місцевості. У реченнях опису приміщення «даним» є вказівка на місце (посередині, праворуч, збоку, на стіні, у кутку, на підло­зі), а «новим» — назви предметів (стіл, диван, вікно). Кожен пред­мет у свою чергу також має бути описаний.

Наприклад:

В описі місцевості «даним» так само є вказівка на місце розта­шування (неподалік, посеред галявини, біля лісу, ближче до обрію), а «новим» — назви предметів (дерево, чагарник, скеля, річка). Ко­жен з предметів здебільшого описано.

Наприклад:

Розвиток думки в тексті-описі відбувається за рахунок того, що кожне наступне речення додає до вже сказаного нові ознаки описуваного предмета.

Досить часто трапляються такі різновиди опису, як опис ста­ну людини (напр.: Я стривожився. Йому стало страшно), опис середовища (напр.: *У лісі тихо. Навколо *

було тепло й сонячно), оцінка предмета або явища (напр.: Моя мама найкраща в світі. Весна — моя улюблена пора).

Наприклад:

Навколо стихло. У високості сухо шелеснуло. Синьо спалах­нула ріка. І ліс осяявся синьо (опис середовища). У надрах хмари, чорної й низької (елементи опису предмета), зарокотало, спершу неголосно й нестрашно, а далі голосніше й потужніше. І раптом ліс охнув від жаху — так по ньому вдарило згори (опис середовища). (За Григором Тютюнником.)

У реченнях тексту-розповіді «даним» є вказівка на особу, що здійснює дії, «новим» — назва дії (або події). Повідомлення про дії, які виконуються послідовно, одна за одною (нове) — це та інформа­ція, заради якої створюється висловлювання. Послідовність вико­нуваних дій (подій) підкреслюється такими словами, як спочатку, пізніше, потім, тоді, після цього, нарешті (хоч такі слова й не є обов’язковими).

У «чистому» вигляді типи мовлення трапляються дуже рідко: фрагменти різних типових значень зазвичай поєднуються, переплі­таються, доповнюючи одне одного.

Наприклад:

Вода у річці чиста та прозора; сонцем вона пронизана аж до самого дна. Дно чисте, лише подекуди вкрите зеленим жабуринням (опис картини природи). Вам стало важко пливти під водою (опис стану людини), і ви мерщій виринаєте з-під хвилі, струшуєте воду, розплющуєте очі і обдивляєтесь кругом себе (розповідь). Вам стає гар­но, несказанно гарно серед річкової прохолоди (опис стану людини). (За Панасом Мирним.)

У своєму дуплі прокинувся сич. Прокинувся, заворушив кри­льми, видряпався з дупла і пішов по гілці сухого береста вгору та вгору, сонно поводячи сюди-туди головою (розповідь). Дощ мив йому ‘ маленькі гострі вушка, руду спинку та крила, лоскотав загостре­ний клинчик хвоста. Краплі води котилися по кривому дзьобу і скапували вниз (розповідь з елементами опису предмета).

Блискавиці пролітали йому над самісінькою головою, громи котилися по його спині й розбивалися об неї громенятами (опис стану природи). Вітер спробував похитнути птаха, але не похитнув і подався далі.

Сич дійшов по гілці до дупла, струснув із себе краплі дощу і повільно, вайлувато побрався на постіль з пір’я та сухого листя (розповідь).(Григором Тютюнником.)

Примітка:

1. Опис зовнішності людини (портрет) та опис картини природи (пейзаж) є різновидами опису предмета.

2. Опис приміщення (інтер’єр) та опис місцевості не внесено до таблиці, тому що кожний із них є синтетичним, поєднуючи в собі опис місця (ДЕ? – ЩО?) і опис предмета (ЯКЕ це ЩО?).

3. У реченнях фрагменту-роздуму «дане» і «нове» не визначається, натомість визначаються теза, аргумент і висновок (якщо він є).

Таблиця №2

Тема 4: Аналіз тексту на основі текстологічних знань

Послідовність лінгвістичного аналізу тексту

1. Визначити тему і головну думку тексту.
2. Визначити підтеми тексту (у процесі складання плану тексту).
3. Визначити стиль тексту і поєднані в ньому типи мов­лення (основний і допоміжні), виділити фрагменти з типовим значенням (розповідь, опис, роздум), з’ясу­вати структуру речень таких фрагментів — визначити в них «дане» й «нове».

Тема 5: Структурна організація (будова) тексту. Поняття про складне синтаксичне ціле. Мікротема ССЦ

Кожне наступне речення тексту має доповнювати, уточнювати, розвивати або спростовувати думку, висловлену в реченні попередньому.

Проте щодо свого смислового навантаження речення тексту не є рівноцінними. Є такі, що відзначаючись відносною самостійністю, містять найважливішу інформацію – вони називаються авто семантичними (самозначними). Інші речення уточнюють, поглиблюють, конкретизують зміст автосемантичного речення.

Для позначення такої групи речень, що складається з автосемантичного речення і речень, від нього залежних, лінгвісти пропо­нували різні терміни: компонент тексту, прозаїчна строфа, надфразова єдність, лінійно-синтаксичний ланцюжок, складна синтаксична єдність. Найчастіше вживаним є термін складне синтаксичне ціле (ССЦ). ССЦ є проміжною ланкою між текстом і реченням.

Таким чином, — це група речень, об’єднаних тісним логічним і синтаксичним зв’язком та являють собою більш повний порівняно з реченням розвиток думки.

ССЦ може виступати компонентом, частиною тексту, але може існувати й самостійно як мініатюрний художній твір. В окремих випадках ССЦ може складатися з одного речення — це можливо тоді, коли в межах одного речення охоплено тему з підтемами та підсумковою кінцівкою.

Суттєвою ознакою ССЦ є його змістова (тематична) єдність — це означає, що всі речення, що входять до його складу, об’єднані однією мікротемою. Тому межа ССЦ проходить саме в тому місці, де закінчується розвиток мікротеми.

Тема 6: Способи зв’язку речень у системі ССЦ.

Речення ССЦ поєднуються в основному двома типами зв’язку: послідовним (ланцюговим) або паралельним. Темо-рематичний ла­нцюжок при послідовному зв’язку такий: «даним» наступного ре­чення стає «нове» попереднього. При паралельному зв’язку «дане» залишається одним і тим самим 1.

Наприклад:

1. Послідовний зв’язок.

1. Паралельний зв’язок.

При послідовному зв’язку речення можуть поєднуватися між собою займенниками, синонімами, лексичними повторами тощо. При паралельному зв’язку кожне наступне речення не поєднується з паралельним — речення рівноправні між собою й однаково стосу­ються зачину.

Таблиця №3

Тема 7: Побудова ССЦ. ССЦ і абзац. Інтонація ССЦ

ССЦ складається з трьох частин: зачину, середньої частини і кінцівки.

Зачин виражає ключову думку висловлювання. У системі ССЦ це найбільш значуще (авто семантичне, самозначне) речення. Зачин групує навколо себе інші речення, підпорядковуючи їх собі. Середня частина складається з кількох речень, пов’язаних між собою й зачином послідовним або паралельним зв’язком. Усі ці речення залежні від зачину і без нього можуть бути незрозумілими. Кінцівка виражає висновок або ж підбиває підсумок усьому сказаному вище. Часто кінцівка є узагальненням. У кінцівці можуть бути вставні слова, що вказують на завершеність, вичерпаність думки: отже, одним словом, нарешті, таким чином. Проте, якщо думку вичерпано, кінцівки в ССЦ може і не бути.

Між ССЦ і абзацом немає тотожності. У тексті ССЦ може бути частиною абзацу або ж членуватися на кілька абзаців.

Часто ССЦ і абзац можуть збігатися: такий збіг характеризує тексти суто інформаційні, позбавлені емоційності. В емоційно заба­рвлених текстах поділ на абзаци залежить від задуму автора. Якщо кілька розрізнених фактів він хоче об’єднати в одну картину, абзац об’єднує кілька ССЦ. Якщо з метою посилення експресії пов’язані між собою елементи він хоче розмежувати, ССЦ членується на кілька абзаців. Отже, абзац виступає не тільки засобом членування тексту на композиційній основі, він буває й художнім засобом увиразнен­ня змісту, засобом підсилення емоційності висловлювання.

Поділ ССЦ на кілька абзаців практикується в діловому мов­ленні, здебільшого в документах великої суспільної ваги (Конституція України).

В інтонаційному плані ССЦ є закінченим цілим. Між ССЦ робиться глибока пауза. Рамочні речення, тобто зачин і кінцівка, вимовляються повільніше, більш напруженим тоном, ніж речення

середньої частини. «Нове» в кожному з речень зазвичай виділяєть­ся логічним наголосом.