Ярмарок (Літературно-музична композиція)

• Позакласна робота
• Класне керівництво
• Літературне свято

1. Життя наших предків було нелегким і водночас романтичним. Багато випало на їх руки і долю роботи – тяжкої, одноманітної. Але сірі будні скрашувалися святами, що неодмінно приносили пісню і жарт, хороший настрій і надії.

2. А часом робота і свято перепліталися. Праця поєднувалася з обрядовістю, ставала святковою, загадковою, святою. Тому і здається нам життя наших предків скоріше романтичним, ніж важким, бо час – майстер стирати погане, а лишати неповторне і вічне.

1. Так і ярмарок. Кілька разів на рік селянин мав побувати там, адже це був один із засобів його існування, На ярмарку можна було продати результати своєї праці придбати необхідний реманент, побутові речі, худобу.

2. Саме на ярмарку могли оцінити і вашу майстерність, саме тут люди вчилися спілкуватися, торгувати, економити, саме тут дізнавалися про новини, пізнавали географію та ази бізнесу.

3. До нашого часу дійшло чимало приказок і прислів’їв, у яких згадується ярмарок: гарно, як собаці в ярмарку; загубився, як теля на ярмарку; повезли, як козу на ярмарок; скривився, як циган на ярмарку; водить очима, як злодій по ярмарку.

4. Ярмарок дав Україні багатющий фольклор та цікаві традиції, які оспівали Гоголь і Квітка-Основ’яненко, Остап Вишня і Стельмах. І досі слово ярмарок асоціюється з дотепами, запальним танком і цікавими бувальщинами.

(Виходять школярі, вбрані в національні строї і відповідно до своїх ролей).

Хлопчик. Ярмарку в селі чекали і старі, і малі… Дітвора готується до нього за півроку. Діставши від хрещеного батька за кутю на Святвечір чи від пана за посівання на Новий рік одну-дві копійки, хлопчик обережно загортав свій скарб у ганчірочку, потайки закопував у саду чи під призьбою і нетерпляче ждав ярмаркового дня. Його мрією були ласощі, глиняний півник чи сопілочка.

Парубок. Парубки, заробивши у багатія кілька карбованців, мріють купити собі чоботи, картуза зі шкіряним козирком, а для коханої дівчини – пряників, цукерок, стрічку або намисто.

Дядько. Дядьки мріють про те, аби вигідніше продати воликів, коненят, порося або бичка, розрахуватися з податками, Та й просто на день-два від сім’ї відірватися, з кумом душу відвести.

Дівчина. А дівчата дуже бажають купити ситцю, черевики та хустку, а найбільше – прикраси (стрічок, намиста на шию, квіточок на віночок). Маленькі дівчатка прагнуть таких уборів без будь-якої мети, а старші – щоб комусь сподобатися.

Жінка. Молодиці чекають на ярмарок, щоб продати півня чи курку, порося, масло чи полотно, а собі купити ситцю на спідницю або парчі на очіпок, щоб більше подобатися чоловікам.

Хлопчик. Але досить мріяти. Ось-ось ці мрії збудуться. І наша сім’я, і дядько Іван з тіткою, і хрещений батько з родиною – усі їдуть…

Усі 6: На ярмарок.

(Відкривається завіса. На сцені – хлопчик).

Хлопчик. - На ярмарок! Благословилося на світ. Виткнуло заспаний писок сонце, стьобнуло променями по луках, по садках, по левадах.

І видно: аж-аж-аж ген до того ліска, куди око дістає, дорогою вози потяглися. І кіньми, і волами, і коровами… І гарби, і вози, і возенята. З кучами, з сіном, з соломою. І дорога вже не дорога, а строката величезна гадюка, жива і покручена, що за отой лісок не поспішаючи полізла. І де її голова, і де хвіст – невідомо, бо за лісок аж вона потяглася, а хвіст аж он за тим пагорбом, десь там іззаду.

Пливе річка селянських возів. На ярмарок… І їдуть, і їдуть, і їдуть, і їдуть…

Дівчина

Явтух (похмуро, не повертаючи голови)

Дівчина

Явтух (неохоче)

Дівчина

Явтух

Дівчина (лагідно)

Явтух

Дівчина (упадає коло нього)

Явтух (сердито)

Дівчина (лагідно)

Явтух (спокушений її заграваннями, гордо)

Дівчина

Явтух

Дівчина

Явтух

Дівчина (вибирає, сідає ближче до Явтуха)

Явтух (перелякано)

Дівчина

Дівчина

Явтух (радісно)

(На сцені з’являються діти, чути галас, шум. У руках у дітей речі для продажу. Діти імітують торгівлю. Учні, які виголошують свої міні-монологи, виходять на сцену).

1. От молодиці і кричать Явдосі: «Вибирай місце для торгівлі». Явдоха узяла паляницю, стала на схід сонця, тричі перехрестилася, та й покотила паляницю навпаки сонця, Де паляниця впала, там і стала зі своїм товаром.

2. І де тільки того люду береться в отій рухливій каші, же все гуде, сміється, торгується, марнословить, озивається іржанням коней, ревінням волів, дзвоном заліза, горщиків, криками людей.

3. І чого тільки немає тепер на ярмарку? Кажуть, що є кожухи нижче п’ят, щоб за собою промітати сніг, і коротенькі, обшиті смушком, кожушки для дівчат, і свитки, і чоботи різних фасонів, і постоли, і рукавиці, і циганські сережки. І все це саморобне, зі своїм мудруванням і хитруванням. Адже ярмарок – це місце, де можна похизуватися своєю майстерністю.

4. Над дорогою різнокольоровими пагорбами підіймаються горшки, миски, полумиски, глечики, макітри. І жінки вибирають їх.

5. У тому ж ряду, але тільки трохи вглиб, поставлено безліч скринь усіляких розмірів. Тут торгуються ті, хто має дорослих дочок. Купуючи скриню, звертають увагу на те, щоб вона була розмальована усякими фарбами, щоб вона була окута широкими смугами заліза, мала замок з гучним дзвоном, і щоб під нею були коліщата для пересування з місця на місце.

Усе-усе можна купити на ярмарку. Усе-усе продати… Навіть чоловіка…

(Звучить пісня «Ой, там на точку, на базарі…»)

1. А ось перед ярмарком лунають різні голоси жебраків-сліпців та їх хлопчиків. Сліпці виводять духовні пісні про страшний суд, про праведного Лазаря, спів свій супроводжують грою. А православні люди, які проходять мимо сліпців, зворушуються до сліз і одразу ж кидають їм працею зароблені гроші. Бо все на ярмарку чесно, і всі-всі чесні.

(Входить солдат, виконуючи дії, про які говорить наступний оповідач).

1. Аж ось де взявся солдат. Ходить він по базару, визира, визира – і вже один рушник в молодички з купи і вчистив, і в кишеню запакував; стягнув у перекупки хустку, таку, що гривень шість стоїть; відібрав з воза і вінок цибулі і зараз за півціни й продав. Далі прийшов, де груші продають, бачить, що при возах самі хлопці, та й ті роти пороззявляли. Він так і положив руку на мішок – ніхто не бачить; потягнув його до себе – ніхто не бачить…То він і чкурнув, куди йому треба. Ну й хитрий же москаль! Втікав би швиденько, а він іде собі, мішок з грушками несе та й мугиче під ніс пісеньку.

(Один із хлопців доганяє солдата).

Хлопець. Нащо ти груші взяв?

Солдат. Нєшта то ваші груші?

Хлопець. Наші!

Солдат. Ах ви, бєзмозглії! А зачєм ви мєні тогда нє сказалі, как я з воза мішок узяв? Ви зіваєтє па старанам, а я вот как умарился да амуніцию патер. Вот, вишь, мундір запачкал! Давай сюда дєньгі на вичістку! Я казьонний мундір патьор!

Хлопець (утікаючи). Цур тобі, батечку, зроби милість, візьми собі груші з мішком, тільки, цур тобі, відчепись і пусти.

(Солдат іде з мішком, наспівуючи пісню. До нього підходить циганка).

Циганка. Позолоти, служивий, ручку, я тобі долю скажу.

Солдат. Нєшта скажеш?

Циганка (бере за руку). Та на руці написано, що генералом будеш. А генеральська дочка тобі жоною стане. Закрий очі, я пошепчу, щоб грошики до тебе прилипли. (Щось шепче, витягує у солдата з кишені гаманець, втікає поміж людей).

Солдат. От стара відьма! Таки приліпли мої грошики…

1. А тим часом ярмарок іде далі. Сонце підіймається високо - високо. Настав день.

(Чуються діалоги).

• Годі, тату, торгувати!
• Чому ж, синку?

• Та вже нема чим здачу давати!

• По чім ця тканина?
• Дуже дешево: поцілунок за метр!

• Дайте мені три метри… Бабусю, йдіть розрахуйтеся!

• Скільки коштують яйця?
• Карбованець за штуку. А биті – півкарбованця.
• То розбийте мені два десятки.

1. А як увійдеш у волячо-коров’ячо-овечо- свинячу половину, то саме чуєш, як трагічно-безнадійно ревуть воли та пищать свині на ярмарку. Чи то вони підтримують загальний ярмарковий галас, чи не хочуть переходити до другого хазяїна.

І яких тільки пригод не буває на ярмарку!!!

(Звучить гумореска ).

Хлопець.

1. Той купує, той торгує, той божиться, той прицінюється, той на жінку гука; жіноцтво щебече, усі разом розказують і ні одна не слуха. Діти, погубивши матерів, пищать, там скавучить собака, там придушили порося, вищить на весь базар, а свиня, хрюкаючи, пробирається межи народом. А там чути скрипка грає. Це мужик продав сіль, розщитався, грошики вчистив та й найняв музику і водиться з ним по ярмарку.

Усюди гомонять, стукотять, кричать…

О лишенько! І треба ж було бабі Парасці та бабі Палажці тут зустрітися!..

Параска. От і послав Господь на мою голову бабу Палажку. Та де це видано, щоб я, славетна баба Параска, та мирно розминулася отут, на ярмарку, з тою клятою Палажкою.

Палажка. А бий тебе лиха година! Ох чую: Параска вже тут. Доброго дня, Парасю!

Параска. І вам того ж, коли не жартуєте.

Палажка. А чого ви така сердита?

Параска. Вона ще й питає. Ох, людоньки, ви й уявити собі не можете, що ця клята Палажка мені накоїла. Раз мій рябий підсвинок уліз у Соловейків город, а мене тоді, на біду, не було удома. Приходжу я додому, дивлюсь, а мій підсвинок висить на тину, покручений за задні ноги. Я до нього, а Солов’їха вже вибігла з хати на поріг. Як роззявить рота, як покаже залізні зуби…

Палажка. Ах ти, клята Параска. Та твій підсвинок заліз у мій город та в мене всю цибулю поїв, жодної не полишив!

Параска. А бий тебе сила Божа! Це я не чула, відколи живу на світі, щоб свині цибулю їли. Уявляєте, людоньки, що вона мені після цього вкоїла? На моєму городі всю цибулю вирвала і жидам віддала.

Я кинулася до неї, а вона стоїть на порозі, та й сичить, як та гадюка. Ох, прости мені, Господи.

Палажка. А цур на тебе і на твого батька з тою цибулею разом. Ой люди добрі! Що мені на світі Божому робити! Не можна, не можна за лихими сусідами на селі вдержатися. Хоч зараз забирайся на кубанські степи.

Дав же мені Господь сусідку! Боже ж мій! Та уже її, цю кляту Параску обминаю, обходжу десятою вулицею, все одно зачепить. Якби я й під землею лежала, вона мене, капосна така і там би знайшла.

Параска. Агов! Уже наговорилась? Або хіба це не кумедія? Оце що Божого дня міряє Палажка свою різу – як не хворостиною, то поясом. А цього року, мабуть, зовсім здуріла: захопила мою різу та й вижала півкопи. Виходжу я з серпом на своє поле, дивлюсь, аж полукіпок вже стоїть. Ну хіба ж так можна? Взяла й поцупила в мене сіна копицю.

Палажка. Та треба мені твоє сіно! Та я його й бачити не хочу! Та тьху на тебе!

Параска. Ах це ти на мене тьху! Та я ж тебе зараз як візьму за чуприну, та як брязну об землю, то очі твої повипадають!

Палажка. А я зараз як заверещу, як заверещу, як…

Параска. О! О! О! Дивіться-дивіться, від люті вже червоніє, як помідора стала…

1. Та якби тільки на ярмарок їздили, щоб продавати чи купувати?! Що б то було? На ярмарку можна і себе показати і на когось оком кинути.

Ось ходять по ярмарку дівчата. Вони все чекають, щоб порідшало народу на ярмарку, як то, як у тісноті, так думали, що їх не роздивляться. Ось тягнеться низка їх, та усе як на підбор: одна від другої краща. Порозряджувані так, що Господи! А за ділом же вони прийшли? А як же! Витрішків купувати, та щоб з парубками пожартувати. Вже звісна дівчача натура!

1. Аж ось крик, галас, тупотня, регіт… То наступає парубоцтво: шевчики, кравчики, ковалі, гончарі… Іще зранку, хто продавав свій товар, а хто, накупивши, чого треба, тепер поодягали нові свитки, ідуть лавою, з боку на бік перевалюються. От вони, заздрівши дівчат, потягнулися за ними…

Лаврін. Карпе! А кого ти будеш оце сватати?

Карпо. Посватаю, кого трапиться.

Лаврін. Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семигори.

Карпо. То сватай, як тобі треба.

Лаврін. Як на мене, то я б сватав Палажку. В Палажки брови, як шнурочки; моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, а другій брові і ціни нема. А що вже гарна, як намальована!

Карпо. Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, як у баби.

Лаврін. То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.

Карпо. І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.

Лаврін. То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілочка грає, а тиха, як ягниця.

Карпо. Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем.

Лаврін. То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся.

Карпо. Коли в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом чує, як у небі млинці печуть.

Лаврін. Сватай Олену. Олена кругла, як цибулька, Повновида, як повний місяць, в неї щоки, мов яблука, зуби, як біла ріпа, коса як праник, сама дівка здорова, як тур, як іде, то під нею аж земля стугонить.

Карпо. Гарна… мордою хоч пацюки бий; сама товста, як бодня, а шия, хоч обіддя гни.

Лаврін. То сватай Одарку. Ця тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя, личко маленьке й тоненьке, як шовкова нитка, губи маленькі, як рутяний лист. А сама пишна, як у саду вишня.

Карпо. Вже й знайшов красуню! Та в неї лице, як тріска, стан, як копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, то аж кістки торохтять.

Лаврін. Але ж ти і вередливий, Карпе…

1. І дійсно, вередливий той Карпо. Та нічого, цій дівчині, мабуть пощастило. Їй батько знайшов жениха.

Батько. Ну, жінко, я знайшов жениха дочці.

Мати. От зараз до того, щоб женихів шукати. Дурень ти, дурень! Де ж ти таки бачив, де ж ти таки чув, щоб добрий чоловік бігав тепер за женихами? Ти б краще подумав, як пшеницю з рук збути.

Батько. Е-е-е, подивилась би ти, що там за парубок! Одна свитка більше коштує, ніж твоя спідниця і червоні чоботи. А як сивуху поважно дує! Чорт мене візьми разом з тобою, якщо я бачив на віку, щоб парубок витягував півкварти і не поморщився…

Мати. Та чи ти здурів, старий, чи своїй дочці лиха бажаєш?..

1. Але залишимо їх розбиратися, бо надійшов час реклами.

• Куме!
• Га?
• А що будете просити за поросят?
• Та… Даремно віддав би, так жінка з’їсть…
• А що, не їдять?
• Нє-є…
• От би їм апетит куми!
• О-о-о! Тоді ціни б їм не було. Хто б їх на базар повіз?..

• А ви, куме, вирішили корівку продати?
• Еге ж.
• Хороша корова, видна, годована…
• Та! Якби вона доїлася…Тпр-р-р!
• Приїхали!..

• Люди! Налітай на поросят! Світ ще таких не бачив! Їдять усе підряд. Ростуть, як на дріжджах! Якби було чим годувати, нізащо не продав би! Налітай!…
• Гей, люди! Купіть корову! Спокійна, добре їсть, а що вже молока дає-є-є – видимо-невидимо! Весь посуд зайняв, нема в чому води принести. Якби мав кілька зайвих відер – нізащо не продавав би.
• Беріть поросят, не пошкодуєте. Що? Та вони ще й вас з’їдять! Як не вони, то жінка - точно…
• Ви хочете корову? Знаєте, їй-бо, шкода, ой, як шкода… Але беріть! Раз базар то базар! Платіть гроші - і забирайте! Ой, шкода. Аж сльози на очах з’явились…
• Куме! Чого ж тут шкодувати? Корову продали, та ще й непогано взяли…
• Шкода того нещасного, що купив. Його жінка вдома з’їсть.
• А мого покупця хіба мені не шкода? Чи ви, куме думаєте, що я геть без серця?

• Куме!
• Га?
• А давайте по ярмарку прогуляємося, подивимося, чим люди торгують.
• Ходімо!

Разом: Чого тільки тут нема?!

Разом: Кока-кола!!!

Разом: Кока – кола!!!

( Пауза. Ковтають слинку ).

Разом: Водичка-а-а!!!

( Пауза ).

• Куме!
• Га?
• Давайте…
• Давайте, куме!

( Учасники уявно перехиляють напої ).

1. Уже сонячне проміння навскоси трохи. Притихає навкруги…

Трохи далі стоїть корчма з відчиненими дверима. Її з усіх боків обліпили, як бджоли, діти, дядьки та парубки. Чутно, як під звуки бубна та скрипки хтось завзято одчебучує польку, від якої дрижать підлога, шибки, стіни корчми. І вже звуки вириваються на вулицю. Чим далі, тим сміливіше.

1. Козак, загледівши дівчину, гордо виступив наперед, забувши про все на світі.

І раптом волею-неволею все стало єдиним і перейшло до злагоди. Люди, на обличчях яких, здавалось, вік не було усмішки, притопували ногами і водили плечима. Все понеслося, завертілося, закрутилося… Закаблуками, закаблуками… По злиднях, по гіркій долі…

1. Але все на світі має свій кінець. Закінчується і ярмарок. Тече річка селянських возів додому. А там уже чекають своїх рідних, які повернуться, напевно, з подарунками. І звучить у кожній хаті радісний сміх або крик невдоволення. Бо ж по-всякому вертаються з ярмарку…

Сценки.

• Купив, чоловіче, те, що казала?
• Ні.
• А гроші де?
• Нема.
• А де ж ти їх дів?
• А от де: за чоботи просили чотири, а я дав три – це сім; карбованця - туди, карбованця - сюди – це дев’ять; а одного з кумом пропили – от і всі десять.

( Іде чоловік з ополоником ).

• Діду, корову продав?
• Продав.
• А гроші ж де?
• Воно, бач, стара… Таж ополоник купив.

3.

• Куме, що ти купив
• Козу.
• Скільки дав
• Сім кіп.
• Де ж вона?
• Та продав.
• За скільки?
• За п’ять кіп.
• Нащо ж так багато втратився?
• Дарма, аби свіжа копійка.

4.

• От дурні мої куми. Вони тільки волів продали, а в них зразу гроші й витягли.
• А в тебе?
• Е, ти думаєш, що і я дурний? Я злодіїв попомучив. У кумів зранку гроші витягли, а в мене аж увечері. Не на такого напали.

( Всі учасники виходять на сцену і співають попурі на мотиви народних пісень).

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.