Формування мовленнєвої культури молоді

Mar 19, 2016

Культура мовлення — це духовне обличчя людини. Вона свідчить про загальний розвиток особистості, про ступінь прилучення її до духов­них надбань усього людства.

Основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними засобами мови. Але цим поняття мовленнєвої культури не вичер­пується.

Мовлення має бути не тільки пра­вильним, а й лексично багатим. Щоб цього досягти, слід вслухати­ся в живе мовлення, користуватися словниками, вдумливо читати полі­тичну, художню, наукову літературу, звертаючи увагу на вживання окре­мих слів, на особливо вдалі вислов­лювання, побудову речень. Треба активно розвивати своє мовлення: вчитися усно й письмово виклада­ти власні думки й найдоцільніші варіанти висловлювання.

Культура мовлення тісно пов’язана з культурою мислення. Якщо люди­на ясно, логічно мислить, то й мов­лення в неї ясне, логічне. І, навпа­ки, якщо в людини немає думок, якщо вона говорить про те, чого не розуміє або не знає, то й мовлення в неї плутане, беззмістовне, захара­щене зайвими словами.

Грамотне, багате мовлення — це не тільки ефективний засіб передачі й сприйняття думок та образів. Це й вияв поваги до людей, з якими спілкуєшся, до народу, який ство­рив цю мову.

Сьогодення формує риси нової людини, яка визначатиме рівень культури майбутнього покоління. У яких умовах відбувається це фор­мування?

Багаторічна русифікаторська по­літика спричинила асиміляцію української культури. Унаслідок цього цілі покоління українців утратили можливість спілкуватися рідною мовою, а головне — розми­лося основне для духовного життя нації поняття «рідна мова».

Учнівська молодь у російськомов­ному середовищі спілкується пере­важно російською. У дитячому віці людина перебуває під безпосереднім впливом родини, і первинні вияви мовленнєвої діяльності в основно­му визначаються не реальною мов­ною ситуацією чи індивідуальними особливостями мовця, а його внут­рішньо родинними та міжродинни-ми зв’язками. У колі тісної взаємодії на рівні батьки — діти останнім від­водиться роль адресатів мовлення, які певною мірою вимушено сприй­мають запропонований код.

Переважна більшість громадян України саме в родині засвоює традиції не української мови. Це підтверджує опитування учнів. На питання «Якою мовою ви спілкує­теся вдома з батьками, у школі на перервах та поза школою?» відповіді були такі:

В умовах українсько-російської дво­мовності, що характеризує мовну ситуацію сьогодення, гостро стоїть питання мовного виховання. Знач­на частина мешканців спілкуєть­ся суржиком, що останнім часом легалізувався і в ЗМІ.

Балаканина Вєрки Сердючки міцно входить у свідомість учнів як мов­леннєва норма. Відомо, що розвиток людини не може відбуватися поза суспільством. Соціальне сере­довище впливає на мовну поведінку й етичні правила.

Останнім часом усі верстви суспіль­ства дістали можливість реалізувати свої здібності. Це знаходить відоб­раження в активізації політичного дискурсу, розвиткові полемічних форм діалогу, плюралізації комуні­кативної поведінки людей, зростан­ні ролі публічного і взагалі усного мовлення, істотних змінах у мові публіцистики.

Якщо раніше українців характе­ризувало суворе дотримання норм мовленнєвого етикету, то тепер «свобода слова» помітно розхи­тує усталену систему. Відбувається сленгізація літературного мовлення, натомість з’являється пряма номі­нація денотатів. Наслідком своєрід­ного бажання переінакшити світ на свій лад є молодіжний сленг — пев­на динамічна частина української мови, що спирається на її систе­му й розвивається за законами цієї мови.

У фаховій - літературі визначені деякі соиіально-психічні механіз­ми розвитку молодіжного сленгу, а саме: безсвідоме входження особи в мовленнєве середовище певного колективу; результат самопізнан­ня в суспільстві; мовний відбиток сприйняття та оцінки зовнішнього світу особистістю, отже — засіб її самовираження. Так, школярі нази­вають батьків родаки, предки, старі; оцінки — тройбан, пара; клава — це коп’ютерна клавіатура, мобілка — мобільний телефон. Молодіжний жаргон легко вбирає в себе слова з інших мов (мен, шоу); з лексики правопорушників — круто, шпон, фільтруй базар та ін.

Усі науковці, що досліджували мов­лення підлітків, характеризують цей експеримент молоді над власним мовленням як явище, зумовлене “закономірностями розвитку; нові переживання потребують відповід­ної форми, брак якої відчуватися як невиразність «я». Тому надзвичайно важливим для них є зразки живого усного мовлення. Особливо багато значить практика власного говорін­ня і слухання живого мовлення.

На жаль, доводиться констатувати зниження рівня культури мовлення працівників ЗМІ. У громадському транспорті нерідко можна почу­ти «слідуюча зупинка», у магазині прочитати «саме справжнє морози­во», «конфєти» тощо. Поширеним у сучасному суспільстві є непра­вильне або неусвідомлене вживан­ня слів, що їх обирають фірми для своїх назв.

Високий рівень комп’ютеризації в галузі друкування призводить до значної кількості помилок, зокрема в переносах слів. Такі відхилення від норм не могли не вплинути на зниження загального рівня культу­ри мовлення.

Навіть якщо на телебаченні лунає українська\^мова, якість її є не най­кращою. Здебільшого відчувається, що в повсякденні диктори, акто­ри, ведучі користуються російською мовою, а тому дуже часто припус­каються помилок в українському мовленні.

Не володіючи вільно українською мовою, телеведучі й запрошені на передачі вдаються до калькування, на власний смак творять штучні терміни, заступаючи такими само­робками давно усталені в норматив­ній українській мові відповідники. Наприклад: попереджає з’явлення запаху поту (запобігає появі запаху поту), режисер озвучання (режисер озвучення).

Непозбавною вадою є притаманне нашому телебаченню ненормативне наголошування: новий рік (новий); усе завмерло (завмерло), одинад­цять (одинадцять), випадок (випа­док), відомі пам’ятки (пам’ятки).

Отже, сучасне телебачення не є зраз­ком української літературної мови. У кожній телепередачі, у фільмах і телесеріалах, спостерігається дуже негативна тенденція, бо ж для багатьох людей телебачення — джерело української мови.

Прикметною ознакою сучасного буття української мови є законо­давча й практична незахищеність її від потужних іншомовних впливів, передусім англомовних, що наслід­ком функціональної експансії анг­лійської мови. Проте, як показу­ють спостереження, багато нових слів, особливо іншомовного поход­ження, що поновлюють словесний запас молоді, учні розуміють неточ­но, а то й помилково.

Нерідко одне й те саме поняття старшокласники пояснювали по-різному: ді-джей — «той, хто вина­ходить нові стилі в музиці», «той, хто кружить диски на дискотеках», «чоловік, котрий найкраще роз­бирається в музиці», «людина, яка працює на радіо».

У сучасному суспільстві стрімко розвивається рекламна індустрія, а це, у свою чергу, формує мову реклами, яка має великий вплив на суспільство — рекламні лозунги, репліки, заклики героїв рекламних роликів широко цитуються. Цілком природно, що реклама міцно вхо­дить у мовлення учнів.

Як наслідок, молодь часто спіл­кується рекламними салоганами: «Іноді краще жувати», ніж гово­рити»; «Годі розмовляти, почніть жувати»; «Не гальмувати — снікерсуй»; «Дихай вільно» та ін.

На жаль, важко знайти рекламу без помилок, а це негативно впливає на грамотність споживачів. Шкіль­на методика забороняє вчителям відтворювати на дошці написання з помилками, щоб воно не закрі­пилося в підсвідомості учнів. Тим часом на рекламних щитах, розта­шованих на кожному кроці, вони читають: «Саме справжнє морози­во», «Лето привет», «Авіаквитки до любого міста».

Сучасне українське суспільство на загал не відзначається високою культурою й етикою мовного спіл­кування ні українською, ні росій­ською мовами. Елітні прошарки суспільства — інтелігенція, різно­чинне владне чиновництво — не тільки не переймаються суспіль­ними й державними проблемами

мови, а й часто шокують громадян своїм суржиковим, до карикатур­ності звульгаризованим мовлен­ням.

Відомо, що знецінення мови знеці­нює її носіїв — мовців, нівелює націю та її духовну культуру. Мова моделює і вчинки людини, вона показує світові, які ми є.

Якщо знаємо й шануємо держав­ну мову, поширюємо її у світовому просторі — отже, поважаємо себе і заслуговуємо поваги від інших.

Зважаючи на всі перелічені недолі­ки, навчити учнів гарного мов­лення зусиллями тільки вчителів української мови та літератури дуже нелегко, коли навколо звучать анти-приклади, коли немає навчально­го українськомовного середовища поза уроками української мови.

Найтиповіші помилки, яких при­пускаються учні, можна поділити за принципом:

I. Фонетичні

Зокрема вимова звуків з російським акцентом (акання, цекання, дзекання, оглушення приголосних): гоління, пакунка, вцім, ціло (втім, тіло), дзіти (діти), понедзілок, Киїф, робітників.

II. Граматичні

  1. Неправильне вживання відмін­кових закінчень: в Ригі (в Ризі), по двом законам (за двома законами);
  2. вживання роду й числа іменників за російським зразком: біль стає все відчутнішою (біль стає дедалі відчутнішим), блок зупинили через витік пару (блок зупинили через витікання пари);
  3. використання невідповідних су­фіксів і префіксів: 10 тисяч евакуїровано (евакуйоване), відчутно похолодає (похолоднішає), італьянський театр (італійський театр), відпрасували сукню (випрасували сукню);
  4. хибне ступенювання прикмет­ників: 5 % пенсії, якщо вона більше мінімальної (більше за мінімальну), Іванов сильніше, краще (сильні­ший, кращий), спортсмени стали сильнішими (виявилися найсильнішими);
  5. вживання невластивих україн­ській мові активних дієприкмет­ників: самовирівнюючі покриття (самовирівнювані, саморівняльні), шпалери самоклеючі (самоклейні, ліпні), один із виступаючих (один із промовців), переважаюча частина (переважна частина);
  6. неправильне використання прий­менникових конструкцій: оцінки по предметах (з предметів), пра­цюють по обраним спеціальностям (за обраними спеціальностями), виплата відсотків по залишкам (із залишків).

III. Лексичні

  1. Вона походила на маму (була схо­жа, нагадувала), окрас собаки (колір шерсті, масть), відчуває безнаказаність (безкарність), пристрасті накаляються (вирують), співставлення (зіставлення), на протязі (про­тягом, упродовж), підписка (перед­плата), переписка (листування), слідуючий (наступний), працюючий (працівник, робітник, або той, що працює), відкрити/закрити двері (відчинити/зачинити) і т. ін.
  2. Не краще справи із знанням пи­томих українських фразеологізмів і сталих словосполучень: як ні в чому не бувало (наче нічого не сталося), приймати міри (вживати заходів), під відкритим небом (просто неба) та ін.

Надії на поліпшення ситуації все­ляють ухвалені рішення держав­них органів, Постановою Кабінету Міністрів України від 2.10.2003 р. затверджено Державну програ­му розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 ро­ки. У Програмі зазначається, що «існує гостра потреба в активізації цілеспрямованої роботи над забез­печенням використання україн­ської мови».

Шкільне навчання починається з того, що дитина вчиться читати й писати. І чим краще вона читає і грамотніше пише, тим чіткіше засвідчує свою обдарованість та перспективність. Отож зовсім не випадково в переліку навчальних дисциплін, що значаться в «атес­татах зрілості», на першому місці завжди стояла і стоїть рідна мова та література.

Ще в античній цивілізації власне мовленнєвому розвитку громадя­нина приділялася виняткова увага. Про це свідчать бурхливий розви­ток риторики як науки і навчаль­ної дисципліни. У середньовічних навчальних закладах, особливо уні­верситетах, риторика завжди була однією з найважливіших навчаль­них дисциплін.

Рівень володіння словом визначав рівень освіченості та загальної куль­тури.

За роки незалежності престиж української мови та літератури серед молоді дещо зріс. Пояснюється це введенням у програму нових пись­менницьких імен та творів, послаб­ленням ідеологічного тиску.

Література є винятково благодат­ним шкільним навчальним пред­метом, наділеним дуже широким (за спектром) і потужним освітньо-виховним потенціалом: вона була, є і буде джерелом пізнання життя, і «підручником з людинознавства», і вихователем естетичних почуттів. Водночас цей предмет розвиває навички читання, говоріння, пере­казування, писання.

Високохудожній текст є доверше­ним у мовному плані. Тому, аналі­зуючи його, учень розвиває свою спроможність самовиражатися в мо­ві, користуватись найдовершенішими і безкінечно розмаїтими зраз­ками мовного вираження. Художні тексти відзначаються глибинністю змісту — вони невичерпні, а тому стимулюють думку, викликають в учнів прагнення до самовиражен­ня, а отже, й до самоствердження.

Мова — інтелектуальний портрет людини.

Не забуваймо про це! І якщо зов­нішній портрет можна змінити за допомогою одягу, макіяжу, то з мовним — набагато складніше.